white noise

свин флу

2009-11-19T22:36:43Z

зробила прививку від свинячого грипу. думаю, і від звичайного варто зробити.
з моїх 100 студентів грипом перехворіло більше четвертини. я навіть не знала, наскільки це може бути страшно, поки не почитала українських новин. декілька американських знайомих теж почали переживати, лише прочитавши новини про українську епідемію. розпитували мене про поради нашого прем'єра наминати лимони і часник. я підтвердила, що да, жодна зима не минає в україні без часнику, чибулі та політичного кабукі. думаю, замість санітайзера для рук слід розвісити в офісі часникові гірлянди. абисьте знали: філософи - не вампіри.

жінка, мода, мебля

2009-11-05T01:23:21Z

минулого тижня із задоволенням подивилися перший сезон мед менів. медові чоловічки і жінки в їхньому житті нагадали мені країну мого дитинства, де комусь можна все, комусь - майже все, а комусь не можна нічого, і нічого з цим не поробиш.

а от другий сезон нам не йде. варто би якось розібратись, чому.

Олегу Лишезі 60

2009-10-30T19:24:10Z

disgrace

2009-09-27T22:48:07Z

фільм, на котрий я чекала, за романом одного з найкращих сучасних авторів.

залишилось дивитися.

ось описова стаття роджера іберта.

the vacation is over

2009-09-26T01:38:48Z

ми вже вдома. літо було просто супер, але якби можна було його продовжити, цей світ був би ще кращим за інші можливі.
оскільки він, хоч і кращий за одні, гірший за інші, і не кращий, і не гірший за ще інші, є єдиним дійсним, то ми вже поринаємо в тутешнє життя і зовсім непевні, коли все було і що саме відбулось, і чому ми знову на тому самому місці, з котрого й починали.

бордель

2009-06-01T01:43:59Z

це вперше за довгий час гоголівський бордель виступає ввечері, а я не іду.
з одного боку, так класно пострибати, покричати на поулюлюкати рідко коли хочеться - і вдається. з іншого боку, банда збирає все більші натовпи. відчуття балаганної та блаженної циркової камерності, де всі свої і всі об'єднані спільним любовним драйвом, поволі витісняється відчуттям п'яної юрби агресивних російськомовних скінів та ейфоричних англомовних споживачів анархічного подиху автентичного бо третього світу. якщо раніше здавалося, що юджіна от-от стягнуть зі сцени і задушать в спазматичних обіймах, то теперішня публіка його скоріше роздере на шматки і з'їсть. і мені здається, він це знає.
до речі, 29 червня вони виступатимуть у львові. на **стадіоні** україна.

спеції

2009-05-23T18:07:29Z

гарна оглядова стаття юлії стахівської про книжечки смолоскипівських лавреатів 2007 року. авторка торкається важливих моментів і вдало відрекомендовує авторів.

прийняття кольору

2009-05-21T16:58:06Z

відвідали виставку олафура еліассона "не поспішай" (take your time) в музеї сучасного мистецтва, для котрої зібрано роботи 1993-2009 років. три експонати сподобались дуже:

1. room for one colour (1997) - коридор залитий оранжевим світлом, котре нейтралізує сприйняття спектру кольорів. в коридорі всі виглядають чорно-білими, і самa ти для себе теж стаєш чорно-білою (точніше, чорно-жовтуватою). коли малою розповідала дорослим сни, вони часто уточнювали, кольоровий чи чорно-білий? тепер я трохи краще зрозуміла, як це, бачити чорно-білі сни.

оскільки вдалих світлин цього коридору не знайшла, подаю інший з тієї ж виставки, one-way color tunnel.

2. 360° room for all colours (2002) - об'єкт з фольгового матеріалу у формі кола діаметром 10-12m. матеріал міняє колір, змінюючи спосіб зміни кольору (поступове накочування з одного боку в інший, опадання згори вниз, і т.д.). стоячи всередині, маєш враження різних часів доби, але також і різних ландшафтів (скажімо, ось зараз степовий захід сонця, а зараз над океаном, а оце світанок в горах).

3. beauty (1993) - найранніша робота. прожектор зі стелі під кутом освічує стіну дрібної роси. в кімнату входиш через темний звивистий коридор, орієнтуючися на шум води, де тобі й з'являється голоґрамічне видиво. у видиво можна ввійти, але я все ще не спромоглася із нього вийти.

ще сподобалося порожнє приміщення зі стіною із живого моху. стіна гарно пахла і її хотілося гладити.

квітневі прогулянки

2009-05-09T17:57:59Z

світлинка світлани матвієнко

жива мова

2009-05-08T17:12:45Z

я дуже вдячна учасникам проекту живі голоси. більшість цих голосів (крім калинця та неборака) мені зовсім незнайомі, зрештою, не лише голоси, але й тексти.

винятком є хіба лишега, два чи три тексти котрого я в свій час прочитала дуже уважно, а прочитавши, відчула, що туди більше не можна, що якості його голосу запилять моє вушко отим жовтим пилком диких півників і якийсь час з нього проростатимуть лише маленькі голі лишеги, п'яні пуп'янки божественного отого.

за останні три роки м'яз мого вушка значно ослаб, зате в кілька разів порізкішало "light of the mind, cold and planetary". це природньо, бо вже майже три роки, як не пишу віршів, натомість пишу роботи з філософії, отже атрофування одного органу в певній мірі компенсується нарощуванням м'язy іншого. я не завмерла, просто розростаюся в зовсім інший бік в зовсім іншій мові. тож тепер мені стало безпечно слухати лишегу, а з ним інші чудові голоси з ЖГ.

складно охарактеризувати насолоду, котру дістаю від самого лише усвідомлення, що по той бік навушників відбувається акт промовляння рідною очужілою мовою, власне, акт розквітання цієї мови, міцної, пульсуючої та красивої.

наче у моєму світі утворилася вузька щілина, і ослабивши її пружні стінки наслиненим пальцем, можна вслухатися у навощування зовсім іншого часу.

код укравінчі

2009-05-01T23:58:45Z

одержала щойно путівник по істанбулу. погортала. турецькою квітка - чічек.
ще одне свідчення того, що українська мова - корінь всіх мов. якщо ж мова - генетичний код нації, то можна дійти втішного висновку, що всі нації частково реплікують український генетичний код. отже, всі нації - дериватива української нації.
дивуюся, чому цей аргумент досі не використано в переговорах про скасування візового режиму.

чому я не слухаю музику

2009-04-11T19:18:11Z

бо вчора як день почався зі слухання blonde redhead, так ним і закінчився (через величезний детур кількох десятків інших груп).
а сьогоднішній день почався із дочитування сатанинських віршів, і закінчиться він десь зовсім інакше, скажімо, на дональді дейвідсоні чи номі арпалі, через зовсім інший детур прогулянок, гойдалок, вибирання квітів та вина до вечері. бо щось зовсім інше задає мені ритм, стук-стук.

беззмістовна праця

2009-04-09T00:39:38Z

переважно мені в продуктових магазинах все спаковують, як попало. нераз доводиться просити, щоби свіжий базилік чи кріп не прикладали цибулею, а полуницю картоплею. а сьогодні прийшла додому, почала розбирати пакети - і зачудувалася: синій виноград у одному мішечку, зелений виноград у іншому мішечку, перці жовті, оранжеві, червоні в одному мішечку, перці зелені в іншому мішечку, яблука жовті різних видів в одному мішечку, яблука зелені та зелена айва в іншому мішечку, і манґо різних видів все теж у своєму окремому мішечку.
при тому, що викладала всі плоди зовсім невпорядковано.
пакувальництво - механічна робота, котра ніякого особистісного підходу не передбачає. нема шкіл, методів, способів пакувальництва. всі пакують однаково. пакувальник - мало що не невидимка в магазинному юніверсі. можливо, зауважене мною сортування - спроба людини надати значення своєму анонімному заняттю, виокремити його, ускладнити свої завдання, а отже підняти символічну вартість своєї праці. а може, моєму пакувальникові просто подобалось вкладати фрукти до фруктів, координуючи види та кольори. зрештою, не виключено, що мій пакувальник має аутистичні нахили, можливо, він не міг вчинити інакше: не прикласти гроно до грона, чи манґо до манґо. це як почухати вжалене комахою місце.
тільки чомусь незручно стало за себе, ніби я якесь неправильне місце займаю, чи маю на ногах чуже взуття.

березень

2009-03-17T20:36:20Z

перший гарний весняний день. оцей краєвид із вікна купе в кліпі - геть як мій. до сьогодні. тому що сьогодні озеро малахітове, субтропічне.
вітер ганяє хмарки у вікнах сусіднього будинку. чути голоси дітей і собак із парку.
час іти по ровер і рушати кудись.

kit_na_droti @ 2009-01-25T12:43:00

2009-01-25T18:52:29Z

Цей корабель виготовили з людських тіл.
Геть усе: палуба, трюм, щогли
I навіть машинне відділення.
Морока була з обшивкою —
особливо погано держали воду місця,
де попадалися людські голови.
Коли утворювалася потужна водотеча,
діру затикали кимось з екіпажу,
в той час як решта
шукала щасливої пристані
у відкритому морі.

Василь Стус

This ship was made from human beings.
Everything: deck, hold, masts,
even the machines.
The siding was a pain:
holes mended with heads
waterlogged.
Leaks were fixed
with bodies of those aboard,
while the remaining crew and passengers
searched for an harbor
in the open sea.

                                            Vasyl Stus

              Translated by Oksana Maksymchuk
                                    and Askold Melnyczuk

through a glass darkly

2009-01-24T22:49:16Z

гібіскус

2009-01-10T20:49:52Z

надворі хурделиця, а мій гібіскус щодня випорскує нову квітку

грудневість

2008-12-29T19:41:39Z

Музей не зачиняється о шостій, і тепер
ми, безпритульні, бачимо наш грудень:
Ворохту у снігах, чужих людей,
які жестикулюють біля клубу, і виносять
обладнання з автобусів, і камери, і світло
зимове ущухає блискавично, а Карпати
рушають поза мову, топчуть сніг –
ружовий, присмерковий, смерековий.

Антоніоні, Пазоліні і Фелліні
сидять на сходах, палять сигарети;
чогось бракує, як завжди, але чого –
не встановити, і замучені до решти асистенти
показують, що треба почекати,
перш ніж закінчувати; жмакаєш свій факс,
ідеш до мікрофона, купа дротів,
малі гуцули зі свічками зупиняють,
питаючи, як довго буде смерть.

Як довго буде смерть... ... ...
Хіба я знаю?
Криваві фляки замерзають у пітьмі,
і гори у безмову западають,
і западають стежки сніжком у зимі, -

а в ній уже ні Марти, ні Марії,
лиш морок, вирій лиликів, цей стан
невідворотної Ворохти, що застав
бездомних псів у горах Гуцулії.

Костянтин Москалець

The small museum does not close at six, and now
we, homeless vagabonds, watch our December:
Vorokhta enveloped in snow, and strangers
gesticulating by the entrance of the club,
and carrying musical equipment, cameras, and light
goes out so rapidly on us. Carpathians
head off past language, trampling the snow
pink, dusky, prickly, like the pine needles.

Antonioni, Pasolini and Fellini
are sitting on the steps and smoking cigarettes;
as always, something’s missing, but just what -
is indeterminable; worn out assistants
signal that it is necessary to wait
before we finish; so you crumple
the note, approach the microphone, step over wires,
small Hutsuls with lit candles overtake you
and ask you, how long death will last.

How long this death will last…
How would I know?
The bloody tissues freeze up in the darkness,
and mountains fall under the cover of muteness,
and trails are covered up by snow in the wintertime,

in which there is neither Martha, nor Maria,
just darkness, a ballet of bats, this state
of the inevitable Vorokhta that has trapped
the homeless hounds on the peaks of Hutsulia.

                       Kostyantyn Moskalets

                      Translated by Oksana Maksymchuk

планета грудень

2008-12-07T17:38:40Z

снідаю папайєю та оглядаю озеро. яким важким воно стало, яким неповоротким! ледве докочує дзеркальну масу до засніженого пляжу, обвуглює його краї повільними язичками.

взимку я живу у фільмі тарковського. ощадливо фрагментованому, трохи сутінковому, дуже затуманеному.

під час видовжених кадрів, здавалося б, нічого не відбувається. все котиться хвиля, тремтять на вітрі маси трави, сунуть хмари, безперервною вервичкою зникають над моїм дахом літаки. книжка залишиться розгорненою на тій самій сторінці до весни, поки з її поверхні теж, здається, не почне пробиватися грудочка паростка, пташка, жінка, або карлик.

змінюється лише те, що поза кадром.
але що це "те", котре змінюється, хто ця "та"?

аграматичність

2008-11-22T21:21:15Z

ось на яке речення надибала в анотації на лови, що її смолоскип виклав на своєму сайті:

"Інтригуючи полювання на замість, зосереджено стримане та граційно незграбне водночас, завершується апорією"

мені дуже сподобалось, що тут йдеться про полювання на замість, і що відсутній підмет речення це полювання інтригує.

як добре, що тонесеньку й отруйливу зміючку пуповинки між нами нарешті розірвано.

ЛОВИ

2008-11-17T02:58:30Z

Дуже дякую рідним, близьким, та друзям за любов.
Іванові Марчуку дякую за розкішну ілюстрацію.
Особлива подяка Костеві Москальцю. Його передмова - чи не найсильніший текст у книжці.

Для цікавих та зацікавлених подаю блербики із обкладинки:

Поетичний світ Оксани Максимчук перебуває в процесі становлення й самотворення, як волога глина в тонких дівочих пальцях: із перепадами голосу й віддиху, із напливами й скрешеннями різнорівневих і різнопорядкових образів, - і в цьому його особливий, своїстий чар: читача тут запрошують напряму долучитися до одної з найцікавіших культурних таємниць на землі - народження поета.

Оксана Забужко

Поезія Оксани Максимчук пізнає світ у його перетіканнях, притягуваннях і відштовхуваннях. Видиме - знак прихованого. Міфологічне повсюдно присутнє.
Витончене, інтригуюче поєднання недомовленого і явленого у мові. Шляхетна тональність, стримане інтонування…

Віктор Неборак

европеянки нежные в чикаґо

2008-11-11T04:22:23Z

світлини світлани матвієнко

всіх нас вітаю!!!!

2008-11-05T04:11:41Z

це вперше за 11 років життя в америці я так переймалася виборами

рік тому на зустрічі з анжелою дейвіс я не повірила, що це можливо

дякую тобі, боженько, за 44ого

про комплекс недорозуміння

2008-10-20T19:10:36Z

мені дуже щастить постійно спілкуватись з людьми, котрі відбуваються. такими є мої колеги, мої студенти, мої наукові керівники. наше спілкування драйвове, гнучке, його характеризують взаємовплив, можливість зміни поглядів та позицій, неспокій та свідоме бажання довершеності спільної системи координат.

значно рідше зустрічаю людей, котрі відбулись. спілкування з ними майже ніяк не відрізняється своєю структурою. але таке спілкування не непокоїться, натомість, воно дбає. замість неврозу можливого недорозуміння, його характеризує любовна увага до недозрозумілої іншості співмовця.

це все до того, як мене вразив габермас. починаючи з того, що його майже неможливо зрозуміти через сильний мовний дефект: перші кілька хвилин крістіні довелось перекладати мені кожне його питання. потім починаєш в'їжджати в своєрідні паттерни його мовлення. напевно, якось так англомовні діти іммігрантів розуміють сильно акцентоване мовлення батьків. аж тоді починаєш концентруватись на тому, що (а не як) він каже, як уважно та виважено веде мову до тебе, навколо тебе. зважаючи на ті перешкоди, котрі йому постійно доводилось долати, аби зробити себе зрозумілим (а йому довелось їх долати немало, бо ю.г. аж ніяк не застільний філософ, власне, він став відомим як організатор впливового філософського кола, проекти та тенденції котрого й формував), починаєш вгадувати біографічні тенденції в його філософських зацікавленнях в комунікативних діях та дискурсивній раціональності.

от зараз сиджу і думаю, як воно: бути настільки поверхнево вразливим вразливістю, котру неможливо приховати. як воно: щоденно не могти розраховувати на розуміння чужих людей в громадському транспорті, на лекціях, в кафе чи в барі. це все ж зовсім інакше, ніж те, що щоденно переживаю я, зі своїм вміру важким акцентом в кожній відомій мені мові. мене принаймні розуміють і хочуть зрозуміти, розуміючи також, що я "не звідси". в ю.г. потреба якнайчіткіше артикулювати себе поставлена значно радикальніше. некрасивий мужчина із дефектом мовлення не може дозволити собі ліниво розслабитись та чекати, що інші зустрінуть його напівшляху. він бере зусилля на себе, якомога менше покладаючись на розуміння інших та, як не дивно, відбувається.

под небом Африки моей, вздыхать о сумрачной России

2008-09-27T17:15:15Z

Книжка, котра потрапила мені до рук, була радянським виданням із серії "для нерусских школ". Згідно зі стандартами радянської якості, книжка ця в значно гіршому стані, ніж книжки видані в Росії в середині дев'ятнадцятого століття. Повністю вижовклі тоненькі сторінки от-от розчиняться у вологому повітрі, обкладинка усміхнено розповзеться, згодом і корінець вдячно повернеться до первинного стану ентропії. Але ніколи не вижовкне портрет римоносого співця на обкладинці - він радше зникне. Хіба що кольорові олівці дітей нерусских школ замалюють його в оливковий колір, закучерявлять хвилясте волосся, легенько огруглять ніс.

Пушкін на експорт нерусским школам радянських часів - це вже зовсім не той екзотичний джентельмен із привабливим семітським обличчям, до котрого довелося звикнути мільйонам ксенофобів, мило екзальтованих вчительок літератури, шанувальників поезії, школярів. І все цікавіше фантазувати, яким же подають нерусским школам Російської Федерації Пушкіна тепер.

Сам же він постає, здається, якось так:

Ось тут можна подивитись, як змінювався Пушкін - або ж його репрезентація - за його життя та поступового ославлення: pushkina.com/pushkin_foto.htm